Традиції та обряди повязані з писанкою

                     6. Традиції та обряди повязані з писанкою

«Писанка – це світло сонця й світ душі, подих неба й дух землі, це геній нашого народу. Із неї, як із невичерпного яйця-райця, безкінечно струмує творча сила митців з народу» (Вадим Мицик). На Україні писанка є мірилом краси. Коли люди хочуть підкреслити принадність чогось, то кажуть: «Гарна, мов писанка». Упізнавши духовну красу рідного краю, Тарас Шевченко на увесь світ мовив: «Село на нашій Україні, неначе писанка село…».

Українська писанка має давню історію. Ще в древніх слов'ян її використовували в обрядах приходу весни.

       З розповідей  Кістриці Ганни Петрівни (прабабусі Марченка Олександра):

-         Писали писанки від Різдва до Трійці, охоплюючи весь весняний цикл. Різдвяні «голуби» були провісниками весни, а на Стрітення вже розписували обов’язкові три писанки з церквами на кожній та пташками: зозулею, ластівкою та сорокою. На Сорок святих робили писанки – «сорока клинці» (бажано 40 штук). Благовіщення приносило писанки с «сосонками», «квітками», Вербна неділя знаменувалася «вербовими гілочками», а Великдень – яскравими писанками з різноманітною знаковою символікою. Маленьким діткам дарували писанки яскраві, здебільшого на білому або червоному тлі з «зірками», «сонечками»; господарям – писанки із зображенням «дерева життя»; старшим людям – писанки на темному тлі з «безконечником». Було в традиції обдаровувати писанками і свійських тварин. Малювали писанки із зображенням «курячих лапок», «гусячих шийок», «котиків», «баранчиків». Вірили, що шкаралупа від такої писанки давала здоров’я тваринам.

       Таким чином, жінка мала власноруч написати для своєї родини понад десяток писанок, що за потребою використовувалися протягом року.
       Але Великодніми писанками не закінчувалося писання. Далі були Проводи, або поминальна неділя, коли несли писанки з білими візерунками, здебільшого «хрестиками» на чорному тлі, на могилки рідних. Вірили, що ті писанки є містком, який з’єднує душі померлих з живими, і вони чують наші думки і слова, звернені до них. Вознесенські писанки вміщували всю гаму кольорів і символічних знаків. Закінчувалося писання писанок на Трійцю, на них здебільшого панував рослинний орнамент: «трилист», «дубовий лист», «яровий лист», «кленовий лист». Так майже пів року писали писанки, славлячи життя, розквіт любові.

       Колись із писанками чинили магічні дії. Ми намагаємося відродити обряди пов’язані з великодніми яйцями. Писанку з «безконечником» пасічник клав під кутовий вулик, щоб роїлися бджоли

корові, що вперше йшла у стадо, одягали на ріг писанку із зображенням «вербової гілочки», щоб не хворіла.

На чотирьох кутах поля закопували писанки, щоб урожай був хороший.

 На Великдень обов’язково писалися писанки із зображенням «гребінця півня» і клали на підвіконня (охорона від пожежі)

обов’язково писалася писанка із зображенням Богині – Берегині, що охороняє все суще на землі

       Великоднього ранку молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні монети, що мали надавати сили й краси. Свячені писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин — від «лихого ока», їх використовували як ліки від деяких захворювань.

        Хатня прикраса-оберіг «Дзвони» (писанки з’єднані на китицях по три, п’ять, сім штук); при коливанні створюють у просторі шурхіт. За віруванням, цей шурхіт відлякує та відганяє від хати нечисту силу. Він подібний до церковних дзвонів, що очищують простір довкола себе. Вішали «дзвони» у хаті поблизу ікон.